Міркування щодо способів зберігання цінних фотографій та важливих файлів, можуть здатися надскладними. Проте пам'ятати, що обсяг сховища більше не залежить від ємності вашого комп'ютера. Існує безліч варіантів зберігання файлів у будь‑якій ціновій категорії, які допомагають заощадити місце на комп'ютері, телефоні або планшеті. Тут ми докладно розповімо про ваші варіанти, зокрема хмарні сховища та жорсткі диски.
Хмарне сховище
Хмарне сховище, яке за своєю суттю не є пристроєм, — найновіший і найгнучкіший тип сховища для комп'ютерів. Хмара — це не місце й не об'єкт, а радше величезна кількість серверів, розташованих у центрах обробки даних у всьому світі. Коли ви передаєте документ у хмару, він зберігається на цих серверах.
Оскільки все зберігається онлайн, хмарне сховище не передбачає використання дискового простору вашого комп'ютера, що дає змогу заощадити місце на ньому.
Хмарне сховище забезпечує значно більший обсяг місця, ніж USB-накопичувачі й інші фізичні носії. Це позбавляє вас від потреби шукати необхідний файл на всіх пристроях.
Жорсткі диски й твердотілі накопичувачі, які колись були популярні завдяки своїй портативності, також поступаються хмарним сховищам. Кишенькових зовнішніх жорстких дисків існує небагато. Хоча вони менші й легші, ніж внутрішні накопичувачі комп'ютера, це все одно фізичні пристрої. А хмара може «супроводжувати» вас будь-де: вона взагалі не займає місця та не має фізичних уразливостей, як зовнішній диск.
Зовнішні пристрої збереження даних також були популярні як швидкий варіант передавання файлів, але вони зручні, лише якщо у вас є доступ до кожного фізичного пристрою. Зараз, коли багато компаній працюють дистанційно, хмарні технології стрімко розвиваються. Цілком імовірно, що ви не надсилатимете поштою USB-накопичувач на іншу сторону океану, щоб передати великий файл колезі. Хмарне сховище забезпечує зв'язок між віддаленими працівниками, спрощуючи спільну роботу на відстані.
Якщо ви забудете принести на зустріч жорсткий диск із важливими документами, вам доведеться повернутися за ним. Якщо ви зламаєте або втратите жорсткий диск, то навряд чи зможете відновити ці дані. У хмарному сховищі немає таких ризиків: для ваших даних створюються резервні копії, а ви маєте до них доступ будь-коли та з будь-якої точки, де є підключення до інтернету.
Завдяки синхронізації файлів ви можете отримати доступ до будь-якого файлу в Dropbox зі свого комп'ютера. Ви наче зберігаєте файли локально, але водночас вони не займають місця на вашому диску. Якщо ви зберігаєте всі свої файли в Dropbox, до них завжди можна отримати доступ за один клік. Ви можете відкрити їх із будь-якого пристрою з підключенням до інтернету, а поділитися ними можна майже миттєво.
Зовнішні пристрої збереження даних
Окрім сховищ комп'ютера, існують також цифрові пристрої збереження даних, які використовуються як окремий компонент. Зазвичай вони застосовуються для збільшення обсягу сховища, коли на комп'ютері мало вільного місця, а також для забезпечення більшої мобільності чи спрощення передавання файлів із одного пристрою на інший.
А якщо ви хочете перенести файли із зовнішніх дисків у хмару, ви можете скористатися резервним копіюванням зовнішніх дисків і отримати доступ до своїх файлів із будь-якого місця.
Зовнішні жорсткі диски та твердотілі накопичувачі
І жорсткі диски, і твердотілі накопичувачі можна використовувати як зовнішнє сховище. Серед зовнішніх пристроїв збереження даних вони забезпечують найбільший обсяг місця: зовнішні жорсткі диски — до 20 ТБ пам'яті, а зовнішні твердотілі накопичувачі (за розумною ціною) — до 8 ТБ.
Зовнішні жорсткі диски та твердотілі накопичувачі працюють так само, як і їх внутрішні аналоги. Більшість зовнішніх накопичувачів можна підключити до будь-якого комп'ютера; вони не прив'язані до одного пристрою, тому дуже зручні для передавання файлів між різними пристроями.
Пристрої флеш-пам'яті
Ми вже згадували про флеш-пам'ять, коли обговорювали твердотілі накопичувачі. Ці пристрої складаються з трильйонів взаємопов'язаних комірок флеш-пам'яті, у яких зберігаються дані. Ці комірки містять мільйони транзисторів, які під час увімкнення й вимкнення стають одиницями та нулями у двійковому коді, завдяки якому комп'ютер може зчитувати й записувати інформацію.
Один із найвідоміших типів пристрою флеш-пам'яті — це USB-накопичувач. Ці невеликі портативні пристрої збереження даних, також відомі як флеш-накопичувачі або просто «флешки», довгий час були популярним варіантом додаткового сховища для комп'ютера. Перш ніж ми змогли легко та швидко обмінюватися файлами через інтернет, USB-накопичувачі були незамінним інструментом для переміщення файлів із одного пристрою на інший. Однак їх можна використовувати тільки на пристроях із USB-портом. Більшість старих комп'ютерів оснащено USB-портом, але для нових моделей може знадобитись адаптер.
У наші дні USB-накопичувач може вміщувати до 2 ТБ даних. У перерахунку на гігабайт місця USB-накопичувачі обійдуться дорожче, ніж зовнішній жорсткий диск, але вони завоювали свою популярність як засоби для зберігання та передавання невеликих файлів завдяки своїй простоті та зручності.
Окрім USB-накопичувачів, до пристроїв флеш-пам'яті також належать SD-картки й картки пам'яті інших типів, які часто використовуються як носії інформації в цифрових камерах.
Оптичні пристрої збереження даних
Компакт-диски, DVD-диски й диски Blu-Ray використовуються не лише для відтворення музики та відеозаписів, а також як пристрої для зберігання даних. Вони належать до категорії оптичних накопичувачів або оптичних носіїв.
Двійковий код зберігається на цих дисках у вигляді крихітних виступів на доріжці, що йде по спіралі від центру диска. Під час роботи диск обертається з постійною швидкістю, а лазер у дисковому приводі сканує виступи на доріжці диска. Промінь лазера відбивається чи розсіюється на ділянці доріжки, і це визначає, що на ній записано за допомогою двійкового коду — 0 чи 1.
На DVD-дисках спіральна доріжка наноситься тісніше, ніж на компакт-дисках, завдяки чому диски мають однаковий розмір, а кількість даних, які можна зберігати, зростає. У DVD-приводах використовується тонший червоний лазер, ніж у дисководах компакт-дисків. DVD-диски також можуть бути двошаровими, що збільшує їхню ємність. Blu-Ray — це технологія вищого рівня. Вона забезпечує зберігання даних на кількох шарах із меншими виступами, для зчитування яких потрібен іще тонший синій лазер.
- CD-ROM, DVD-ROM і BD-ROM — це оптичні диски, призначені лише для читання. Записані на них дані — постійні, їх неможливо видалити або перезаписати. Саме тому такі диски не можна використовувати як особисте сховище. Вони зазвичай використовуються для інсталяції програмного забезпечення.
- На диски формату CD-R, DVD-R та BD-R можна записувати інформацію, але можливості перезапису не передбачено. Які б дані ви не зберегли на чистому диску для одноразового запису, вони залишаться на ньому назавжди. На таких дисках можна зберігати дані, але вони не забезпечують такої гнучкості, як інші пристрої збереження даних.
- На CD-RW, DVD-RW та BD-RE передбачено можливість перезапису. Тому ви можете скільки завгодно записувати на них нові дані та видаляти непотрібні. Диски CD-RW тривалий час були найкращим варіантом зовнішнього сховища, але їх місце поступово зайняли прогресивніші технології, як-от флеш-пам'ять. Більшість настільних комп'ютерів і багато портативних комп'ютерів мають дисковод для компакт- або DVD-дисків.
На компакт-диску можна зберігати до 700 МБ даних, на DVD-DL — до 8,5 ГБ, а на Blu-Ray — від 25 до 128 ГБ.
Дискети
Зараз ці пристрої вважаються застарілими, однак не можна обговорювати накопичувачі, не згадавши про простенькі гнучкі диски (дискети). Дискети були першими широко доступними портативними знімними пристроями збереження даних. Саме тому більшість піктограм збереження виглядає саме так — їх було створено подібно до дискети. Вони працюють за тим самим принципом, що й жорсткі диски, але в набагато меншому масштабі.
Місткість дискет ніколи не перевищувала 200 МБ, доки не з'явилися CD-RW та флеш-накопичувачі, які стали популярними носіями інформації. iMac став першим персональним комп'ютером без дисковода для гнучких дисків, який було випущено в 1998 році. У цей момент завершилася ера більш ніж 30-річного панування дискет.
Сховища в комп'ютерних системах
Накопичувач — це елемент апаратного забезпечення, який переважно використовується для зберігання даних. У кожному настільному й портативному комп'ютері, планшеті та смартфоні є накопичувач певного виду. Також існують автономні зовнішні накопичувачі, які можна використовувати з різними пристроями.
Накопичувачі потрібні не лише для зберігання файлів, але й для виконання завдань і роботи програм. Будь-який файл, який ви створюєте або зберігаєте на своєму комп'ютері, зберігається на накопичувачі цього комп'ютера. На ньому також зберігаються ваші програми й операційна система комп'ютера.
Із розвитком технологій накопичувачі також зазнали значних змін. Сьогодні існують накопичувачі різноманітних форм і обсягів, а також види накопичувачів, які можна використовувати з різними пристроями та для відмінних функцій.
Накопичувачі також називають носіями даних. Обсяг носіїв цифрових даних вимірюється в мегабайтах (МБ), гігабайтах (ГБ), а сьогодні — уже й у терабайтах (ТБ).
Деякі накопичувачі для комп'ютерів забезпечують постійне зберігання інформації, а інші призначено лише для тимчасового зберігання. Кожен комп'ютер має первинне та вторинне сховище: первинне сховище працює як короткочасна пам'ять, а вторинне — як довготермінова.
Первинне сховище: оперативна пам'ять (ОЗП)
Оперативна пам'ять або ОЗП — це первинне сховище комп'ютера.
Коли ви працюєте з файлом на своєму комп'ютері, він тимчасово зберігає дані в оперативній пам'яті. ОЗП забезпечує виконання повсякденних завдань, як-от відкриття програм, завантаження вебсторінок, редагування документів або ігри. Оперативна пам'ять дає змогу швидко перемикатися між завданнями без утрати тієї частини роботи, яку вже виконано. Що більший обсяг ОЗП вашого комп'ютера, то злагодженіше та швидше ви зможете працювати над кількома завданнями одночасно.
ОЗП — енергозалежна пам'ять. Це означає, що вона не зберігає інформацію після вимкнення системи. Наприклад, якщо ви скопіюєте фрагмент тексту, перезавантажите комп'ютер, а потім спробуєте вставити цей текст у документ, то виявите, що ваш комп'ютер не запам'ятав текст. Це сталося через те, що ОЗП забезпечує лише тимчасове зберігання.
Завдяки ОЗП комп'ютер може отримувати доступ до даних у довільній послідовності, забезпечуючи їх швидке зчитування та запис, на відміну від вторинного сховища.
Вторинне сховище: жорсткі диски (HDD) і твердотілі накопичувачі (SSD)
Окрім ОЗП, на кожному комп'ютері є інший накопичувач, який використовується для довготермінового зберігання. Це вторинне сховище. Будь-який файл, який ви створюєте або завантажуєте на свій комп'ютер, зберігається в його вторинному сховищі. У комп'ютерах у ролі вторинних сховищ використовуються два типи накопичувачів: жорсткі диски та твердотілі накопичувачі. Жорсткі диски — більш традиційний варіант, але твердотілі накопичувачі швидко випереджають їх за популярністю.
Вторинні сховища — часто знімні, тому їх можна замінювати або оновлювати, а також переміщати на інші комп'ютери. Однак бувають винятки. Наприклад, у MacBook не передбачено знімного сховища.
Жорсткі диски (HDD)
HDD — це оригінальні жорсткі диски. Це магнітні накопичувачі, які існують із 1950-х років, хоча з часом вони дуже змінилися.
Жорсткий диск складається з набору металевих дисків, які обертаються та називаються пластинами. Кожна пластина, що обертається, містить трильйони крихітних фрагментів, які можна намагнічувати, щоб записувати на них біти інформації (двійковий код, що складається з нулів і одиниць). Важіль-коромисло з головкою для запису та зчитування дає змогу сканувати магнітні пластини, що обертаються, для записування інформації на жорсткий диск або визначати магнітний заряд для зчитування інформації з нього.
Жорсткі диски використовуються для телевізійних записувальних пристроїв, серверів і для зберігання даних на портативних комп'ютерах і ПК.
Твердотілі накопичувачі (SSD)
Твердотілі накопичувачі з'явилися набагато пізніше, у 90-х роках. У них відсутні магніти й диски, а замість них використовується флеш-пам'ять типу NAND. У твердотілих накопичувачах застосовуються напівпровідники, які зберігають інформацію, змінюючи електричний струм ланцюгів, що містяться в накопичувачі. Це означає, що, на відміну від жорстких дисків, у твердотілих накопичувачах відсутні рухомі частини.
Тому твердотілі накопичувачі не лише працюють швидше та плавніше, ніж жорсткі диски (жорстким дискам потрібно більше часу для збору інформації через механічну природу їхніх пластин і головок), а також здебільшого працюють довше (через велику кількість складних рухомих частин жорсткі диски більше піддаються пошкодженням і зносу).
Твердотілі накопичувачі використовуються не лише в нових ПК та портативних комп'ютерах високого класу, але й у смартфонах, планшетах, а іноді й у відеокамерах.
Найкращий спосіб зберігати великі обсяги даних
Якщо вам не вистачає місця на ваших пристроях, настав час знайти альтернативний пристрій збереження даних. Навіть зовнішні пристрої збереження даних, як-от флеш-накопичувачі, можуть зламатися чи загубитися, на них також може закінчитися місце. Ось чому найкраще зберігати всі свої файли в хмарі. Це безпечніше, швидше та зручніше.
